G E N E S I S

З січня 1913 р. почалося завоювання всіх болгарських монастирів – вигнання болгарського духовенства і заміна його сербським. Потім настала черга шкіл і церков: всі вчителі і священики, які відмовилися зареєструватися як серби, були вигнані і вивезені з Болгарії; в церквах були поставлені сербські священики, в школах – сербські вчителі, а болгарські підручники були знищені.

У березні 1913 р. були вислані всі болгарські помічні єпископи, а в червні того ж року – і митрополити: Скопський Неофіт, Велеський Мелетій, Бітольський Арсеній і Дебарський Козьма. У Скопській єпархії було заборонено навіть свято святих Кирила і Мефодія, а в регіоні Кічево болгарських мусульман також реєстрували як сербів через те, що вони розмовляли болгарською мовою. Під владу Сербської Православної Церкви перейшли Охридська, Бітольська, Велеська, Дебарська та Скопська єпархії екзархату.

Восени 1944 року болгарська армія, цивільна і церковна адміністрація залишили новоприєднані території у Вардарській та Егейській Македонії. Це стало низькою точкою для участі Болгарського екзархату у вирішенні болгарського національного питання, “що розуміється в розглянутий тут період як об’єднання болгарських етнічних територій і громад в єдину національну державу”.